ЧВА́ЛОМ, присл. Дуже швидким бігом; навскач. Задерши хвіст і зігнувши голову, вона [корова] чвалом пустилася на город Панаса (Коцюб., І, 1955, 443); Хлопці, чуючи ріку вже близько, Закричали і побігли чвалом (Фр., ХІІI, 1954, 346); Він стрибнув у сідло і з місця погнав коня чвалом (Панч, На калин. мості, 1965, 126); Застояний жеребець чвалом влітає в нові вулиці (Стельмах, І, 1962, 325).

◊ Уда́рити чва́лом див. ударя́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 286.