ЧАЄНЯ́ТКО, а, с. Пестл. до чаєня́. Ой горе тій чайці, чаєчці-небозі, Що вивела чаєняток при битій дорозі (Нар. лірика, 1956, 75); — І рада, б чаєчка своїх чаєняток обняти, та не її воля, не її сила (Л. Янов., І, 1959, 80); [Онисонька (побачила Ївдю):] Няня? [Ївдя:] Онисонько! Чаєнятко! (М. Куліш, П’єси, 1960, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 263.