ЧА́ШНИК, а, ч., іст.

1. Придворний в Росії XVI— XVII ст., який завідував винними погребами й підносив напої до царського столу. Повно було [при палаці] придворних, ключників.., стольників, чашників, спальників (Загреб., Диво, 1968, 645); Ходили келихи та чаші З кипучим пивом та вином.. Їх важно чашники носили, Гостей вітаючи ясних (Пушкін, Руслан і Людм., перекл. Терещенка, 1949, 8); // У давньоруській державі — особа при князі, яка завідувала бджільництвом і варінням меду.

2. Чернець, який завідував у монастирі напоями та погребом.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 286.