ЧА́СТО-ГУ́СТО, присл. Дуже часто, майже весь час. Романко ходив до школи, приносив якісь книжки від вчителя та часто-густо голосно марив про те, що то буде, як він вивчиться та зробиться великим паном (Коцюб., І, 1955, 101); Тут їх не дістануть ворожі кулемети, проте вогонь артилерії і мінометів часто-густо обрушується саме на них (Гончар, III, 1959, 203); Вийшовши з стін школи, десятикласники часто-густо самі, без допомоги своїх вчителів-наставників вирішували, як бути (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 280.