ЧАЛА́ПКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. чала́пкати і звуки, утворювані цією дією. Надворі почулося чалапкання, немов хто пробирається по глибокім глинистім болоті (Фр., І, 1955, 142); Пітьма ще посилювалася від тиші. Ні тобі пошуму листя, ні крику нічного птаха, саме лиш чалапкання м’яких постолів по твердій лісовій землі та свистяче дихання (Загреб., Диво, 1968, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 266.