ЧАБАНЧУ́К, а́, ч., розм. Помічник чабана; підпасок. Кине йому Софія семигривеника…— Іди тепер до отари… Там будь.— Ійшов! Добрі тоді були чабанчуки, слухняні! (Гончар, І, 1959, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 260.