ЦІПКИ́Й, а́, е́, діал.

1. Цупкий (у 3 знач.). На гарбу видираються ще дві розхристані молодиці з ціпкими руками (Панч, На калин. мості, 1965, 9); Михайло спав солодким сном коло самої хижки, коло дверей, коли чує.. малесенькі рученятка обвилися коло його, наче ціпка хмелинонька, і голосочок шепоче: «Братику! братику!» (Вовчок, І, 1955, 341); Оксані од сліз полегшало, і вона заснула, обкрутившись коло матері, як ціпка березка з рожевими квіточками кругом дерева (Григ., Вибр., 1959, 337); Здорове, привітне лице мороз ціпкий нарум’янив (Фр., XIII, 1954, 38); *Образно. Ніч. Змагається на горах холодний розхлябаний вітер з ціпкою ще зимою й коли-не-коли тужливим плачем трембіти покотить лисими верхами (Козл., Пов. і опов., 1949, 194).

2. перен. Який уперто й наполегливо добивається своєї мети; стійкий, упертий. — Обскочили нас тухольці, кажеш? —кликнув він радісно. —..Тухольці ціпкий народ: кого раз в руки зловлять, то вже не люблять пустити (Фр., VI, 1951, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 239.