ЦІЛІ́СІНЬКИЙ, а, е, розм. Зовсім, дуже цілий (у 1— 4 знач.). — Добридень, кумо! — Вовк гукав,— ..Никав всю ніч, аж утомився.— Та й що ж? Ніде не поживився! —..А їсти, кумо, аж-аж-аж! Цілісіньку б із’їв корову! (Гл., Вибр., 1951, 11); Повернулася вона до дітей скоро. І не з порожніми руками: в одній тримала цілісіньку хлібину, а в другій — погнуте відро (Коз., Листи.., 1967, 12); Напився я,— трохи чи не цілісіньке відро видув (Мирний, II, 1954, 82); — Так сердешна цілісінький день не ївши і сиділа (Стор., І, 1957, 27); Зараз справжня весна, дерева в цвіту, повно квіток (хоч вони цвіли цілісіньку зиму) (Коцюб., III, 1956, 427); [Молодиця:] Спати хочу! Цілісіньку нічку Все варила та пекла (Олесь, Вибр., 1958, 437); Озирнуться, а бики стоять хтозна й де, гін за п’ятеро.. Біжить тоді Сергій цілісінькі гони та, добравшись до воза, періщить батогом Дениса по піджаку. І прокидається тоді неборака, сонно гейкає на биків (Тют., Вир, 1964, 138); А Василь усе вижидав та усе в кишені довбавсь; а далі.. засунув пальці, достав та й положив на викуп шапки, за квітку, цілісінький гривеник!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 28); З-під вусів блиснули міцні зуби, сливинь [сливень] усі цілісінькі (Н.-Лев., IV, 1956, 247); Так і залишився один бік вулиці згорілий, а другий — цілісінький, тільки з побитими шибками, засипаний сажею (Ю. Янов., II, 1954, 34); А робота була зроблена на совість, пліт ще й досі стоїть, і коли б не чорний кабан, то й досі цілісінький був би (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 26).

Ці́лий-цілі́сінький див. ці́лий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 231.