ЦІЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок. Цілувати один одного, когось. Співбесідник скінчив. Зворушення заволоділо присутніми, багато стискало йому руки, декотрі цілувалися (Кобр., Вибр., 1954, 31); [Горпина:] Тобі б все тільки аби цілуватись та голубитись: а ти й не знаєш, що завтра либонь якесь мене лихо чекає? (Кроп., І, 1958, 196); А в кутку двоє приятелів щиро признаються один другому в вічній приязні і цілуються (Хотк., II, 1966, 416); Молоді цілуються, Люди з них милуються. Світить сонце в нашім домі Щастям і любов’ю. Молодій та молодому — Доброго здоров’я… (Мур., Лірика, 1954, 85); Кузь ліз цілуватися з Дорошем (Тют., Вир, 1964, 208); — Я не хочу, щоб через тебе і мене опльовували люди.— То йди — обнімайся, цілуйся з ними, коли тобі мій хліб немилий (Стельмах, І, 1962, 313); *Образно. Та й вийняв [Кирило Тур] з піхви свою довгу, важку шаблюку: — Ой панночко,— каже,— наша панночко шаблюко! З бусурманом зустрівалась та й не двічі цілувалась; поцілуйся ж тепер із оцим козарлюгою (П. Куліш, Вибр., 1969, 106); Хитай легенько лебедів, Твоїх улюблених синів, Цілуйся з вітром, з небом, світом, Блакитне озеро моє (Рильський, І, 1960, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 234.