ЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, недок.

1. Те саме, що ці́литися. Цілив в ворону, та попав в корову (Номис, 1864, № 1784); — Що оглянеться він [арештант], — а очі аж горять,— я все в нього цілю, все в нього цілю. Та так аж до села довів (Хотк., І, 1966, 88); Невідомий, сховавшись за стовбуром, цілить жінці просто в голову… — Гей, — гукає Явдоха.— Гей, не стріляй! (Донч., III, 1956, 54).

2. перен. Мати на увазі кого-, що-небудь, натякати на когось, щось. [Ізоген:] Наш ворог тямить, чим держиться церква,— і вже не важить на овець, лиш цілить у пастирів, щоб розточить отару (Л. Укр., III, 1952, 297); Остапчук прекрасно розумів, куди цілить Данилевський. Який секретар райкому не хотів би, щоб строки в нього були справні, тим більше, коли відомості йдуть в обласні організації (Жур., Вечір.., 1958, 161); — А вся ця нерозпорядливість від чого? — люто витріщається Барильченко.— Думаєте, від нестачі ума? Від риб’ячого серця — ось від чого! Ця розмова безпосередньо цілила вже в особу виконроба товариша Красулі (Гончар, Тронка, 1963, 275).

ЦІЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., перех. і без додатка, рідко. Виліковувати, вигоювати. Узявся він рани душевні цілити І ліки змінив на перо: Розгублений батько, знедолені діти Знайшли в його слові добро (М. Тарн., З дал. дороги, 1961, 166); Як добре слово треба нам у радості і в горі. Як зогріває і цілить воно в такі хвилини (Дор., Три богатирі, 1959, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 231.