ЦЮРКО́М, присл., розм. Струменем, цівкою. [Завада:] Ви там десь намучилися, що вам піт цюрком із чола тече (Фр., IX, 1952, 345); Ухопився [Лукин] за обв’язану шматами голову, здер їх і кинув до землі. Кров полилася цюрком (Кобр., Вибр., 1954, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 254.