ЦУРПА́ЛЛЯ, я, с. Збірн. до цурпа́лок. Витяг [Омелян] звідтіль цурпалля від сопілки, подарованої в дальню дорогу дідом Варфоломеєм Кописткою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 575); З станції Зарудинці.. летіли снаряди і розривались на городах, дворах і на вигоні коло церкви. В хліві Кирила Кухти рознесло телицю, а цурпалля крокв аж за ворота викинуло (Іщук, Вербівчани, 1961, 307); *У порівн. Такі руки — великі незграбні, аж чорні від землі та сонця, були і в Кадукової матері. Коли вона прала білизну, з-під білого шумовиння в кориті вони виринали, як сухе обпалене цурпалля (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 1291.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 251.