ЦУ́РАВИЙ, а, е, діал. Драний. Там коня пустив [Іван], вуздечку поклав у вербу, а сам пішов додому у своїй цуравій одежі (Калин, Закарп. казки, 1955, 106); // У лахмітті, обідраний (про людину). За два роки вернувся Мишко, бідний, голодний, цуравий (Казки Буковини.., 1968, 205); Хлопець три роки жиє у нечистоті. Зробився з нього здоровий хлопчище, тільки страшно цуравий і такий нечистий, що аж почорнів (Три золоті сл., 1968, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 250.