ЦУГУ́НДЕР, а, ч.: &́9671; На цугу́ндер [бра́ти, узя́ти і т. ін.], розм.— притягати до відповідальності, розправлятися з кимось. [Xрапко:] Ну, а як Лечариця скаже, що це все я йому нараяв? ..Та тоді, замісто Лечариці, та мене… на цугундер!.. у город, та… в тюрму… (Мирний, V, 1955, 201); Волосна влада брала винуватців на цугундер: — Звідкіля?.. По якому такому праву?..(Ковінька, Кутя.., 1960, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 246.