ЦУ́ГОМ, присл. У вигляді цугу; по дві або три пари коней, волів і т. ін., запряжених один за одним. Взяли її гарненько одягли Та у неділю й повінчали, І генеральшею назвали, І цугом в Київ повезли (Шевч., II, 1963, 243); Бачу: пишні похорони. Духовенство, цугом коні, Свічі, півчі у киреях (Щог., Поезії, 1958, 178); Пролетіли мимо запряжені цугом в закриті сани восьмеро коней, а за ними з кілька десятків вершників у жупанах з похиленими навскіс списами (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 32); // розм. Низкою, рядком, валкою. Панський лан. Спека. (В жнива). Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя. Падали колоски (Головко, І, 1957, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 246.