ЦО́КІТ, коту, ч. Дія за знач. цо́кати1, цокота́ти, цокоті́ти і звуки, утворювані цією дією. І регіт, і вигуки, і скоромні вигадки, і дзенькіт склянок, і цокіт ножів— все змішалось у галас безладний та дикий (Стар., Облога.., 1961, 24); Задзвонив другий сигнал. Цокіт молотка швидко віддалявся на кінець потягу [потяга] (Мик., Повісті.., 1956, 105); Близько зацокотів кулемет.— Бачте! — немов зрадів цьому цокотові генерал. — От і маєш! От і догрались! (Скл., Шлях.., 1949, 78); Їй здавалося, що вже кличе далекий гудок паровоза, долинає цокіт коліс (Жур., Дата, 1961, 57); Оксень, почувши цокіт брички, присів у житі, щоб сховатися від сторонніх очей (Цюпа, Назустріч.., 1958, 350); Мовчанку ночі тепер порушував нестримний цокіт козачих підків об камінну стежку (Ле, Україна, 1940, 116); Годинник на лівій руці.. надміру голосним цокотом порушував спокій (Коз., Серце матері, 1947, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 243.