ЦОКОТУ́ШКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до цокоту́ха. [Гострохвостий:] Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пиріжки, так пиріжки у Горпини Корніївни! Не дурно вас тут повнісінька хата! Знаєте й ви, де раки зимують! (Н.-Лев., II, 1956, 502).

2. розм. Дерев’яне пристосування, яким стукотить нічний сторож; калатало. Ніч. Село давно спить. Чути лише цокотушку колгоспного сторожа (Мам., Тв., 1962, 472).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 245.