Про УКРЛІТ.ORG

цмокати

ЦМО́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. неперех. Видавати характерні звуки губами, язиком, виражаючи здивування, захоплення, нерішучість і т. ін. — Цілий той шабас нипав Йойна, муркотів, цмокав, йойкав, а далі зібрався і рушив до рабіна (Фр., IV, 1950, 21); Абібула правив сусідам про чудо.. — Тц… тц— цмокали правовірні та хитали побожно чалмами… (Коцюб., II, 1955, 148); — Хлопці, я думаю так,— не міг-таки Ілько заспокоїтись,— ..як зловлю (Николу) та почну мастити оцим пужалном. Бігме, поламаю на ньому.— Товариство аж цмокало та ахкало в запалі (Козл., Ю. Крук, 1950, 81); Цмокаючи губами й похитуючи головою, П’єнтак навшпиньки обійшов довкола комбайна (Жур., До них іде.., 1952, 40); // Видавати такі звуки, поганяючи коней. Збоку йде Яким, придержуючись за полудрабок рукою, цмока на гнідка, злегка тримає за віжки (Мирний, IV, 1955, 314); — І не нокай, і не цмокай. Потихеньку їдь! Зрозумів? (Вишня, II, 1956, 224); // Те саме, що пля́мкати 1. Запустили [діти] в юшку свої рученята, витягли по гарячій галушці, засичали, захукали й стали жувати, цмокати… (Мирний, І, 1949, 251); // Видавати, утворювати уривчасті звуки, що нагадують хлюпання. Здавалося — йди хоч століття, все буде під ногами цмокати крута земля, сіятиме й сіятиме однаковий дощ (Гончар, III, 1959, 136); Апарати біля корів сичали і цмокали на холостому ходу, саме в ту пору, коли дівчата доїли вручну (Вол., Місячне срібло, 1961, 264).

2. перех. і без додатка. Те саме, що цілува́ти. Балабушиха вхопила Настю долонями за щоки і почала її цмокати (Н.-Лев., III, 1956, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 241.

вгору