ЦИРКУЛЯ́Р, а, ч. Письмове розпорядження, наказ директивного характеру, що його надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам. — Написав [віце-губернатор] циркуляра, щоб ми.. збирали всякі відомості про те, як живуть малороси, які у їх звичаї (Мирний, IV, 1955, 372); — Приходжу ближче, народу купа, а возний усередині вичитує циркуляр із губернії: панам за панщину призначена заплата (Фр., VIII, 1952, 22); Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону друкувати книги і журнали українською мовою не дав тих результатів, яких чекав царський уряд (Життя К.-Карого, 1957, 39); — Який там секрет?! Це й тебе стосується,— відповів Євген Панасович, вдивляючись в листочок цигаркового паперу, густо подзьобаний чорним ряботінням літер друкарської машинки. — Це ніби циркуляр з губполітосвіти, щоб розгортали серед населення роботу (Речм., Весн. грози, 1961, 84); *Образно. [Валя:] Даню, ти що — дратуєшся зі мною? Думаєш, Валя — якийсь циркуляр? Ходяча резолюція? (Мокр., П’єси, 1959, 206); // заст. Послання, звернення. [Селім:] Я вже заготував циркуляр до крамарів про пожертвування цукерок на користь дітей селян неврожайних округів. (Виймає папірець). Прочитайте. [Зоя:] Навіщо? Нехай уже вони читають, а я підпишу… Тут усе написано? (Сам., II, 1958, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 217.