ЦИНІ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який виявляє цинізм (у 1 знач.), безсоромність. Грубий з усіма і цинічний, він пив, розпутничав і споював інших, він шаленів, і в ньому наче вулкан грязі закипав (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 301); Стала [Клавдія] цинічною і вульгарною, як дівка на вулиці. Дивилась тепер на життєву панораму без завіси (Вільде, Сестри.., 1958, 454).

2. Сповнений цинізму (у 1 знач.); безсоромний. На тюремному дворі сірі халати перекидались догадками, цинічними увагами та переморгувались (Коцюб., II, 1955, 192); І знов лунає сміх, а з ним єднається прикрим акомпанементом цинічний регіт підстаркуватої жінки з кокетливими жестами (Л. Укр., III, 1952, 577); — Чи ти б ото так дома комизилась? Мабуть, хотілося б зробити і більше і краще. Одарка здивовано пхекнула: — Порівняла. То ж для себе! — Така цинічна відповідь збила Марію з толку (Панч, II, 1956, 478); // Брутальний. За всі роки, які я прожив у батьковій хаті, я ні разу не чув брудної лайки чи якого цинічного слова (Вас., IV, 1960, 10).

3. іст. Прикм. до цині́зм 2 і цинік 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 215.