ЦИБУ́Х, а́, ч.

1. Те саме, що чубу́к 1. Він довго копирсається дротиною в своєму цибухові, заглядаючи всередину люльки (Сміл., Пов. і опов., 1949, 215); // Люлька для куріння. Іван сів, добув з кишені капшук і напихав тютюном цибух (Галан, І, 1960, 518); Підіпер низький одвірок раменами, спрагло смокче самосад із цибуха дядько Степан (Літ. Укр., 4.III 1969, 2); // Не заповнена тютюном частина цигарки; гільза. Антосьо лиш погукує на менших: «бігай до міста! та бігай». І цибухів накупив, і тютюну (Свидн., Люборацькі, 1955, 126); У Сироти картузик з вузьким козирком набакир, до нижньої губи приліпив цигарку.. Він мовчить, іноді потягне цибуха, посмакує димом… (Гуп., Скупана.., 1965, 254); // Те саме, що цига́рка. Боженко скрутив цибуха з міцної махорки (Смолич, Реве та стогне… 1960, 438).

2. Здерев’янілий живець виноградної лози, який використовують для вегетативного розмноження винограду.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 207.