ЦИБУ́ЛЬКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до цибули́на 1, 2. Ти на пухких грядках Висаджувала цибульки тюльпанів (Рильський, II, 1946, 129); То її чорні руки походили тут, кожен бурячок, кожну цибульку сама вона поклала в землю, сама і збере (Коцюб., II, 1955, 15); За шаг паляничка, одна цибулька або головка часнику, ото його харч на ввесь день! (Н.-Лев., І, 1956, 52); *У порівн. — Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць (Н.-Лев., II, 1956, 265); — Як же так? — сполошилась, підійшовши до ридвана, і матінка Михайликова, невеличка, замучена злиднями та горем, але ще кругленька, мов цибулька, й зовсім іще не стара (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 12).

2. Зменш.-пестл. до цибу́ля 1. Боже ж мій, боже ж мій!.. і матінко й серденько!.. Що дома ж було, чирячок нарве, то я вже й цибульки смажу й ганчірочку тру та й зав’язую й запаковую, а то… (Тесл., З книги життя, 1949, 26); Вони сіли до столу, де стояла сковорідка з молодою смаженою картоплею, цибулька й сало на тарілочці, нарізане маленькими шматочками (Коцюба, Нові береги, 1959, 232).

&́9651; Гу́сяча цибу́лька — те саме, що зірочки́ (див. зі́рочка 4). Навесні, невдовзі по тому, як зійде сніг, степ заквітчується ясно-жовтими зірочками гусячої цибульки та горицвіту волзького (Наука.., 5, 1967, 9); Лише незавидний цвіт гусячої цибульки самотньо проглядав крізь кладовище листу (Стельмах, II, 1962, 139).

&́9671; Да́ти цибу́льки кому; Нагодува́ти цибу́лькою кого — набити кого-небудь. Дарес од страху оправлявся І до Ентелла підбирався, Цибульки б дать йому під ніс. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п’ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз (Котл., І, 1952, 98); Подивіться ж, яка з неї молодиця, що вона виробляє з бідолашним чоловіком! І моркву скромадить, і кирпу гне.., а деколи рогачем і тьху дасть неборакові, і цибулькою нагодує (Стор., І, 1957, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 207.