ЦИБУЛИ́ННЯ, я, с., збірн. Стебла цибулі (у 1 знач.). Пили [дорослі] чай з ромом — він мав запах паленого цибулиння (Горький, Дитинство, 1947, 143); *У порівн. Чорногуз бродить по траві, як землемір, ящірка перебігла обніжок — зелена, мов цибулиння, дикі бджоли гудуть за медом (Ю. Янов., II, 1958, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 206.