ЦИБУЛИ́НА, и, ж.

1. Потовщена, перев. куляста частина стебла деяких рослин, яка складається з щільно розташованих м’ясистих листків і звичайно міститься в землі. Лілії і тюльпани висаджують у квітники цибулинами в серпні або вересні (Озелен. колг. села, 1955, 193); До родини лілійних.. належать багаторічні трави з цибулинами, бульбоцибулинами або з кореневищами, а також деякі дерев’янисті рослини (Практ. з систем. та морф. рослин, 1955, 179).

2. Головка цибулі (у 1, 2 знач.). Мати на стіл поставила вечерю: варену картоплю в лушпинні, три цибулини й сіль (Чорн., Визвол. земля, 1959, 69); Він служив божу службу з таким захопленням, аж плакав, бо носив цибулину в кишені й раз по раз нюхав, розтираючи в пальцях… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 300).

3. розм. Старовинний кишеньковий годинник з опуклим товстим склом. Якоб час од часу дістає з кишені свою «цибулину» — старий матроський годинник, що не кваплячися відлічує секунди й хвилини (Загреб., Європа 45, 1959, 328).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 206.