ЦИБУ́К, а́, ч.

1. Те саме, що чубук 1.— Коли це — виходить до мене пузань у шлафроці з люлькою в зубах на довженім цибукові (Н.-Лев., І, 1956, 126); Балабуха, повний, аж товстий, розкинувся на стільці й, ніби турецький паша, смоктав довгий цибук (Н.-Лев., III, 1956, 220).

2. розм. Стебло цибулі, висадженої на насіння; стрілка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 206.