ЦВЯХО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до цвяхува́ти.

2. у знач. прикм. Оббитий цвяшками. — Так між тими двома домами двірок стоїть, перед вікнами городчик; нова брама в подвір’я, цвяхована (Свидн., Лю-борацькі, 1955, 54); Із прийому постоли вернули — Для походів шкіра затонка. В чоботи цвяховані узули, Щоб відразу втямили гуцули, Де тепер втинать їм тропака (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 59); // Прикрашений, оздоблений бляшками. Мусив [вояка] На полицю класти і цвяхований жупан свій, Шаблю й спис товстючий (Щог., Поезії, 1958, 149); — Пане мій Богдане, треба дати Братові твому коня та зброю І сідло цвяховане турецьке (Перв., З глибини, 1956, 123); *Образно. Нове життя і силу ще таїть Оця гора, зелена і дрімлива, Ця золотом цвяхована блакить (Зеров, Вибр., 1966, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 190.