ХІТИ́Н, у, ч. Органічна речовина, що належить до групи вуглеводів; утворює зовнішній твердий покрив членистоногих, оболонки клітин грибів, деяких водоростей і бактерій. Зобик [бджоли] щільно облицьований зсередини хітином, який не пропускає нектару (Бджоли, 1955, 34); Тіло комахи зовні вкрите шаром хітину (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 75.