ХІП, виг., у знач. присудк. сл., розм. Те саме, що хап1. Черв’як кива — аж ось! Зі дна Гульк Щука!.. бовть!.. вона Заудку хіп! А удка — сіп!.. З води шубовсть в окріп!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 81); — А він [стражник] за мною, та хіп! ззаду за кожушанку (Мирний, IV, 1955, 378); От менший брат і дав йому першому буханець, а старець трошки проголодавсь — хіп той буханець (Стор., І, 1957, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 74.