ХУТРЯНИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до ху́тро 1, 2. Біжу на подвір’я. А там бряжчать залізні цепи і люто гвалтують собаки.. Ну, годі, Оверко [собака]… Не чує, не бачить. Скачуть червоні очі, скаче широкий лоб і білі хутряні ногавиці (Коцюб., II, 1955, 225); Лисиця і заєць становлять основну хутряну сировину Радянських Карпат (Звірі.. Карпат.., 1952, 30).

2. Зробл. з хутра (у 3 знач.), на хутрі. Кажан на самісінькі очі насунув облізлу хутряну шапку (Донч., Вибр., 1948, 6); Хуртовина сліпила очі. Хлопець не знав, що робити. Він не взяв з собою ні харчів, ні хутряного мішка, в якому можна переждати пургу (Трубл., І, 1955, 277); Діти поскидали, звичайно, свій хутряний одяг (Ів., Вел. очі, 1956, 14); Не поспішаючи підняв [хазяїн] хутряний комір (Шиян, Баланда, 1957, 3); Інга сама сидить в кріслі, кутаючись в хутряну ду-шогрійку (Коч., II, 1956, 352).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 178.