ХУРДИ́ГА¹, и, ж., розм., заст. В’язниця. Гамалія по Скутарі — По пеклу гуляє, Сам хурдигу розбиває, Кайдани ламає.— Вилітайте, сірі птахи, На базар до паю! (Шевч., І, 1963, 199); Це був старий польський революціонер.. Ще п’ятнадцять років тому його засуджено на каторгу, і він одбував каторжні роботи у Сибіру, по жахних царських хурдигах… аж тринадцять літ… (Досв., Вибр., 1959, 103); [Куліш:] Дивуюсь, бо тобі Сидіть в хурдизі знову річ знайома. Не каєшся? [Шевченко:] Не каюсь — в боротьбі Не каються (Коч., III, 1956, 180).

ХУРДИ́ГА², и, ж., розм. Те саме, що хуртови́на 1. [Антін:] Нічого не вдієш у таку хурдигу: чисто тобі з рук рве (Стар., Драм. тв., 1941, 267); Хурдига стояла страшенна, замело дороги, ніхто не міг добитися ні до Глинська, ні звідтіля… (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 139); *Образно. В її батька і в неї давно вітер свистів у кишенях; а в його кишенях вила й скиглила хурдига (Н.-Лев., IV, 1956, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 173.