ХУРДЕ́ЛИТИ, лить, недок., розм. Піднімати в повітря сніг; мести. Надворі хурделила метелиця, наче хто велетенськими долонями скажено хапав сніг і люто віяв ним над землею (Кир., Вибр., 1960, 61); Хурделить метіль, сльози креше з очей (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 154); // безос.— Поховаємо тата по-нашому. От тільки як людей зібрати!? Бачиш, як хурделить! (Речм., Весн. грози, 1961, 14); Того дня людей набралася повна волость. Надворі хурделило, усі заходили всередину (Минко, Моя Минківка, 1962, 84); *Образно. Весь час в голові хурделили і колотилися ті самі роздуми, снігами замітали землю його батьків (Стельмах, Хліб.., 1959, 391);

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 173.