ХУ́ДНУТИ, ну, неш; мин. ч. ху́днув, нула, ло і худ, ла, ло; недок. Ставати худим або худішим, втрачати на вазі. — Ти все худнеш та мізернієш, аж дивитись на тебе жалко..,— сказала Гризельда (Н.-Лев., VII, 1966, 187); Вона марніла, блідла, худла. Батьки занепокоїлися її здоров’ям і стали удаватися до лікарів за порадою (Кобр., Вибр., 1954, 92); Варка примічала останні дні, що діти почали худнути, стали жовті і якісь кволі без свіжого повітря (Кучер, Голод, 1961, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 167.