ХТІ́ТИ, хо́чу, хо́чеш, недок., розм. Те саме, що хоті́ти. До бога високо, до царя далеко, а ті панки, що хтять, те її роблять (Укр.. присл.., 1963, 212); І от, чого я хтів, настало, Я бачив все, всього дійшов (Зеров, Вибр.. 1966, 420); — Не знаю… Не знаю, чи побачимося ми ще…— Та й чому би ні? — Не знаю… А ти би хтів? (Хотк., II, 1966, 53); Олесі здалось, що вона вертається з церкви од вінця, що вона оце тільки що повінчалась з Казанцевим. Вона хтіла йняти тому віри, навіть пойняла віри… (Н.-Лев., III, 1956, 145); А третій зоставався ще довго тут. І сам у хаті жив, не хтів нікого (Л. Укр., І, 1951, 398); — Як ти хтів більше грошей, ніж я тобі плачу, то чому ж ти мені не сказав? (Коцюб., І, 1955, 446); [Валерій:] Василько щастя людям хтів зробить; Він муху — й ту зобидить би не зміг! (Крот., Вибр., 1959, 583); А я ж хтів сміятись, бо я молодий! (Рильський, І, 1960, 86); Ну, хто б з моїх друзів — палких юнаків — Не хтів би водити, як ви, літаків! Героями стати своєї Вітчизни! (Шпак, Вибр., 1952, 89); Коло мої [моєї] хати Зацвіли блавати, Хтіли мене мати Восени віддати (Укр.. лір. пісні, 1958, 106); Димом здимів пан голодний, А Іван озвався: — Хтів когось пан ошукати, Та й сам ошукався!.. (Рудан., Тв., 1956, 124); Маріє, жінко моя, що зробили тобі наші діти, що ти хтіла їх покинути? (Коб., III, 1956, 424); Силу ж панів перебила Голота бурлацька, Та не хтіла в одно стати Старшина козацька (Укр.. думи.., 1955, 86); — Бо працювать не хтіли Ті глитаї, бандити, Своє багатство зрадою Рішили відкупити (Нагн., Пісня.., 1949, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 163.