ХРУЩ, а́, ч., ент. Жук родини пластинчастовусих, який має червоно-буре забарвлення; шкідник лісу й саду. Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть (Шевч., II, 1963, 15); А було тихо та тихо, тільки хрущі гули літаючи (Вовчок, І, 1955, 146); Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі (Март., Тв., 1954, 113); *У порівн. Гуде, мов хрущ, аеродром на березі ріки (Уп., Вірші.., 1957, 45); // перен., розм. Мала дитина, людина. -Подумайте: виняв [вийняв] ніж і почав боронитися, коли його хотіли арештувати. А само таке мале.— хрущ! (Фр., IV, 1950, 44); Милий Миша!.. Наші «хрущі», як ти їх звеш, усі здорові, окрім Коха, про котрого тобі пише мама (Л. Укр., V, 1956, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 160.