ХРУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., перех. і неперех., розм. Підсил. до хру́пати 1, 2. З торбиною старець йде, сивий, старенький; Лист жовтий, червоний шумить, хрупотить (Укр. поети-романтики.., 1968, 147); Так любить ..слухати [хлопчик], як хрупотить сніг під кінськими копитами (Кобр., Вибр., 1954, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 158.