ХРУП, виг., розм.

1. Звуконаслідування, що означає тріск, хруст.

2. Уживається як присудок за знач. хру́пати і хру́пнути. По спині грудочка глини, з горошинку завбільшки — хруп! (Головко, II, 1957, 100); Розігнавшись, скакнув Петро і якраз досяг до другого берега. А ж тут берег під ним — хруп! Одколовсь (П. Куліш, Вибр., 1969, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 157.