ХРОПІ́ТИ, плю́, пе́ш; мн. хропля́ть і ХРОПТИ́, пу́, пи́ш; мин. ч. хріп і хропі́в, хропла́, ло́; недок.

1. Видавати хриплі звуки уві сні. Незабаром на все горло Став Іван хропіти, Незабаром коло него [нього] Став і пан сопіти… (Рудан., Тв., 1959, 179); Ананій хропів і стогнав уві сні, йому снилася Анеля, (Ю. Янов., І, 1958, 555); Хлопцеві незручно було лежати, подушка заважала вільно дихати, і він хропів (Грим., Кавалер.., 1955, 135); Підійшли парубки до вікна.., дивляться, а Павлусь розпластався на перині і хропе на всю хату (Стор., І, 1957, 59); На лаві.. солодко спала тітка Мотря, хропучи носом (Коцюб., І, 1955, 32); Ніби в такт похитуванням і дрижанню вагона хропли поснулі пасажири (Трубл., Мандр., 1938, 29); // розм. Міцно спати (перев. з хропінням). Замовкли. Якраз проїздили повз афішну тумбу. І раптом озвавсь котрийсь високим тенорком: — І ти скажи. Отаке зчинилось було, а ми собі в казармі, як на хуторі, ні сном ні духом,— хропимо (Головко, II, 1957, 610); Вартовий, мабуть, не сподівався якоїсь напасті, бо спокійно собі хропів у кущах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 152); Еней в керею замотався, на задвірку хропти уклався (Котл., І, 1952, 206); — Ні, Марку Павловичу, — сказала матушка. — Я не одпочивала, а мій старий десь оце хропе в пасіці (Н. —Лев., III, 1956, 16); Заснувши в одязі, він безтурботно хріп (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 122).

&́9671; На всі за́вертки хропі́ти див. за́вертка.

2. Видавати хриплі звуки, важко дихаючи (перев. про тварин). Кінь хропів і косив оком на ношу (Донч., IV, 1957, 54); Заглянувши в проваллє [провалля], як там рине вода, аж затрусивсь [кінь] да й посунув назад, жарко хропучи і водячи очима (П. Куліш, Вибр., 1969, 105); Коні іржали, хропли, шалено хвицалися і топтали вовків (Тулуб, В степу.., 1964, 10); З кожної книжки у різні кінці Скачуть і мчаться вухаті зайці, Мекають кози, хропуть їжаки (С. Ол., Вибр., 1959, 174); В одному кінці бухало ніби розтертим у вогні порохом, і здавалося, що розлючена змія кидає ніздрями стовпи ясних іскор, хропе, сопе й клацає зубами (Кобр., Вибр., 1954, 174); // розм. Видавати передсмертне хрипіння. Син хропів, залитий кров’ю, плазував… (Кач., II, 1958, 379); Кілометрів за чотири від села зустрів німецький ар’єргард — посилений загін поліції. Билися з годину. У снігах хропли конаючі поліцаї (Тют., Вир, 1964, 529); // розм. Видавати хрипкі звуки (про предмети). На одній [стіні] висіло високо під стелею невелике похилене дзеркало, а на протилежному боці хропів годинник у золочених за склом рамах (Кобр., Вибр., 1954, 121); Я проїздив тим містом уночі, Ні вогника у вікнах, ні свічі, Лише хропіли в тьмі грузовики Та з-поза хмари місяць виринав… (Перв., І, 1958, 314); Вона [комуна] встає, підводиться крізь муки, і марно круг чола її літають круки фашистських літаків, за танком танк хропе… (Сос., І, 1957, 482).

3. діал. Хрипіти (див. хрипі́ти 1). Од того ж суму бліда та холодна кров почала закипати в її жилах, груди гнівом палали, у їх щось сопло, хропло… (Мирний, І, 1954, 53); Побачивши, що справа набуває зовсім небажаного повороту, щосили вдарив [Шредер] Курбацького стеком — раз, два, три! — і тоді бандит, хропучи з болю, як пес на припоні, кинувся на директора (Довж., І, 1958, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 155.