ХРОПА́К, а́, ч., розм. Те саме, що хропі́ння. Я послав йому вслід глибокого хропака, хоч очі мої дивилися й бачили гостро, як ніколи (Мик., Кадильниця, 1959,61).

&́9671; Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти і т. ін.) хропака́ — спати міцно, з хропінням. — Були ми з цим хлоп’ягою на одній квартирі. От любив спати!..Ну тільки що обзивався — і вже дає хропака (Хижняк, Невгамовна, 1961, 277); — Замовкни, уб’ю — крикнув зляканий Андрій, замахнувшись мішком. Потім вони впали майже разом. Остап зразу дав богатирського хропака (Довж., І, 1958, 243); Далі закутався [Павлусь] краще від ранкового холоду, схилився до Корнюші, що з самого двору задавав хропака, то й собі заснув (Головко, II, 1957, 263); — Хай задасть Хвостун міцніше Хропака, Отоді вже він узна, Хто я така! (Бойко, Ростіть.., 1959, 88); Дем’янові здавалося, що він чує, як на сотні голосів ушкварює хропака всеньке село (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 176); — Легко тобі казати,— зітхав Павло.— То в цеху все видно, як на долоні, а тут поле, ніч… Ні душі живої. Заліз у скирту і до самого ранку такого хропака витинає, аж земля двигтить (Кучер, Прощай.., 1957, 30); Да́ти ві́чного хропака́ — те саме, що уме́рти 1. — Князю Яремо! Не лий і не пий християнської крові надаремно, бо ще й сам вп’єшся на смерть та й сам даси вічного хропака (Н.-Лев., VII, 1966, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 155.