ХРОБАЧНЯ́, і́, ж., розм. Збірн. до хроба́к 1, 2. Все навкруг гарне, все життєрадісне на поляні, одна біда грибам і печерицям — хробачня злюща (Козл., Мандрівники, 1946, 3); Рівно полиця кладе скибу, за-місто жовтої стерні постає чорна масна рілля, десь і граки впали на борозну клювати хробачню (Ю. Янов., Мир, 1956, 104); А ж раз вони [рибалки] пішли на інший лов, Не хробачню взяли, а гострі кулі… І не один із них земній акулі Живіт у поєдинку розпоров (Павл., Пальм. віть, 1962, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 150.