ХРИСТИЯ́НИ́Н, а, ч. Той, хто визнає християнство. Перед кумира Везуть возами ладан, мірро, Женуть гуртами християн У Колізей (Шевч., II, 1963, 291); Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари (Л. Укр., II, 1951, 482); Я дивуюсь християнам: Бог попався людям в руки І не зміг одборонитись, Хоч терпів живії муки! (Крим., Вибр., 1965, 220); // заст. Православний. Панаса Кандзюбу кортіло. Він вже кілька разів крикнув: «Люди! Християни!», але його не пускали (Коцюб., II, 1955, 72); — Рятуйте, люди, хто в бога вірує… Рятуйте, християни… потопаю… (Стельмах, І, 1962, 508).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 147.