ХРЕ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до хрести́ти. [Люцій (до християн):] Він, браття, ще не хрещений — не сміє благословення вірним уділяти (Л. Укр., II, 1951, 481); Чому саме Зоя Вергер була, як сама говорила, хрещена на «польське», себто на латинське, в чисто українськім православнім, а почасти й уніатськім селі Р. на Буковині, тепер уже ніхто не знає (Коб., III, 1956, 465); *Образно. Присягали хлопці — Друзі бойові Побратимством вірним, Хрещеним в крові (Брат., Грудка.., 1962, 33); Злегка шкутильгаючи, пес віддано рахував Матеєві сліди.— Гарного вовка дістали собі, дядьку!.. Не знаю, як хрещений?..— усміхаючись, запитав хтось із зустрічних (Бабляк, Жванчик, 1967, 28).

ХРЕЩЕ́НИЙ, а, е.

1. Який був підданий обряду хрещення, який прийняв християнство. А що вже ми, кріпаки, натерпілись од його, то нехай господь боронить всякого хрещеного чоловіка! (Вовчок, І, 1955, 41); Кричав [Харон], буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений, Як водиться в шинках у нас (Котл., І, 1952, 132); Чого то ми не вмієм? І зорі лічим, гречку сієм, Французів лаєм. Продаєм Або у карти програєм Людей… не негрів… а таких Таки хрещених… но простих (Шевч., І, 1963, 327); Рано-ранесенько ударили в дзвони, загомонів хрещений народ улицями, до церкви йдучи (Свидн., Люборацькі, 1955, 59); І на проводи сказав Хрещеному люду: — Окулярів не купив, Та й дяком не буду! (Рудан., Тв., 1956, 134);//рідко. Власт. християнам, православним. Гамалія по Скутарі — По пеклу гуляє, Сам хурдигу розбиває, Кайдани ламає. «Вилітайте, сірі птахи, На базар до паю!» Стрепенулись соколята, Бо давно не чули Хрещеної тії мови (Шевч., І, 1963, 199); // у знач. ім. хреще́ний, ного, ч. Той, хто сповідує християнську віру; православний. — А знаєш, що це воно буде? Заступи і одверни, господи, всякого хрещеного від того! — таємно промовив дід і перехрестився (Мирний, І, 1954, 280).

&́9671; Мир хреще́ний, заст.— народ православний, православні (перев. у звертанні).— Повикочували [міщани] на улицю бочки з пивами, з медом, з горілкою, роблять війтенкові поминки на ввесь хрещений мир (П. Куліш, Вибр., 1969, 161); — Мир хрещений, усі люди добрі! послухайте, що маю казати (Н.-Лев., II, 1956, 30); [Андрій:] Люде добрі, мир хрещений!.. Дивіться, дивіться, як знущаються над нами ті, що святе письмо своїми очима бачать, ті, що правдою торгують і бога купують!.. (Кроп., І, 1958, 492).

2. Стос. до обряду хрещення, пов’язаний з хрещенням. У Товкача було зовсім інше ймення. Звався він Бо-рисенка Сави хлопець, а хрещене його ім’я було Олексій (П. Куліш, Вибр., 1969, 287); // у знач. ім. хреще́ні, них, мн. (одн. хреще́ний, ного, ч., хреще́на, ної, ж.), розм. Ті (чоловік і жінка), хто бере участь в обряді хрещення в ролі так званих духовних батька та матері. — Хлопчики по улицях шамотять по снігу з вузликами: вечерю носять до хрещених (Вас., І, 1959, 80); — Не треба мені ваших інших [сережок]… Це в мене від хрещеної пам’ять (Гончар, Таврія, 1952, 62). Хреще́на дочка́ — те саме, що хреще́ниця. [Павленко:] Хе-хе-хе!.. Які ж бо ви!.. А хіба не може бути годованки дочки або теє… е… е… хрещеної дочки?.. (Крот., Вибр., 1959, 491);

Хреще́на ма́ти — жінка, яка бере участь в обряді хрещення в ролі так званої духовної матері. — А мені хрещена мати Лиштву вишивала (Шевч., II, 1963, 220); Оце третій день, як хрещена мати подарувала їй ті кісники, і Харитя ще й досі не натішиться ними (Коцюб., І, 1955, 14); Хреще́на сестра́ — та, хто має з ким-небудь спільних хрещених батька або матір; Хреще́ний ба́тько — чоловік, який бере участь в обряді хрещення в ролі так званого духовного батька. Що йому тепер.. колюча нива, коли він панського сина у віру вводить, самому панові кумом стає, а.. синові — хрещеним батьком (Мирний, IV, 1955, 225); Хлопчика охрестили в ступській церкві і назвали Матвійком. Хрещеним батьком був Гаврило (Тют., Вир, 4964, 524); Хреще́ний брат — той, хто має з ким-небудь спільних хрещених батька або матір. Це був Данило Терпило, син трипільського багатого селянина, хрещений брат Гузя (Бурл., М. Гонта, 1959, 14); Хреще́ний син — те саме, що хреще́ник.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 142 - 143.