ХРЕСТИ́ТИ, хрещу́, хре́стиш. 1. недок. і док., перех. і без додатка. Здійснювати над ким-небудь обряд Хрещення. Спасибі запорожцям, і церков [церква] своя. Не треба вже до чужого попа йти ні дитини хрестити, ні шлюб брати (Мирний, І, 1949, 184); Він хрестив, ховав, вінчав, а люди або не платили йому нічого, або платили мало (Н.-Лев., III, 1956, 63); Аркадій добре знав, що не побожність змусила Петра хрестити дитину, а формальна необхідність (Вільде, Сестри.., 1958, 35); // Навертати іновірців у християнство через обряд хрещення. — Знаю, що іде Христос по Русі, призріває багатого, убогого і мене, княгиню. Але повергнути кумири й хрестити всіх людей моїх не можу (Скл., Святослав, 1959, 57).
Хрести́ти ім’я́м яким, заст.— давати ім’я при хрещенні, називати когось. 2. недок., перех. і без додатка. Бути хрещеним батьком або хрещеною матір’ю в кого-небудь під час обряду хрещення. Вона в нього аж трьох діточок хрестила (Кв.-Осн., II, 1956, 82); Надвечір прийшов Грицько коваль, кум її,— він хрестив Івася (Мирний, І, 1954, 302); [Жінка:] Та ти ж ходив когось хрестить,— Невже ж для кума дорогого І з’їсти не знайшлось нічого?! (Олесь, Вибр., 1958, 447).
3. недок., перех. Рухом правої руки зображувати знак хреста над ким-, чим-небудь. Веде Олександра діток, обливаючись сльозами, та все тільки благословляє їх та хрестить… (Вовчок, І, 1955, 33); Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем (Коцюб., II, 1955, 329); Ми почали ходити по залі, причому я по-старечому кашляв, хрестив собі рота (Сміл., Сашко, 1954, 258).
4. недок., перех., перен., розм. Давати прізвисько, називати кого-, що-небудь якимись словами; лаяти. Заніздра втрачав самовладання і хрестив Гудзя не зовсім приємними епітетами (Добр., Ол. солдатики, 1961, 57); — От ти мені стільки раз докоряв, що я до куркулів жалість мав, а Гнат, той мене просто підкур-кульником і досі хрестить… А воно зовсім не так. Ви куркуля вчилися по книжках ненавидіти, а мене — саме життя вчило (Тют., Вир, 1964, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 141.