ХОТІ́ТИСЯ, хо́четься, недок., безос., чого, з інфін. і спол. щоб. Відчуватися як потреба, бажання, прагнення. Старається [Настя], б’ється, достає і вже зробить і достане, чого мужикові хотілось (Кв.-Осн., II, 1956, 24); — Ей, дядечку, швидше будемо писати. Бо хочеться спати і вам і мені (Шевч., II, 1953, 54); [Василь:] От і тепер — прокинулася моя жага до життя знову, знову мені хочеться щастя (Мирний, V, 1955, 104); [Джонатан:] Що ж винен Річард, коли дівчаті хочеться уборів? (Л. Укр., III, 1952, 66); Їсти — страх хочеться (Коцюб., І, 1955, 459); Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (Сос., І, 1957, 147); Він стоїть довго, мерзнуть ноги і руки, смертельно хочеться закурити (Тют., Вир, 1964, 495); Хотілося щось сказати синові радісне. Довго не знала що (Головко, II, 1957, 210); Хлопчикові хочеться, щоб його було зверху, але зозуля кує та й кує (Багмут, Опов., 1959, 10).

&́9671; [І] хо́четься, і (й) ко́леться див. коло́тися; Скі́льки хо́четься — вдосталь, скільки завгодно. — Дивуєтесь, може, чому мені така фантазія прийшла в голову? Ну, дивуйтесь собі скільки хочеться (Хотк., І, 1966, 59); Хоті́лося [крізь зе́млю] провали́тися див. прова́люватися; Хо́четься ї́сти, [аж] шку́ра тріщи́ть див. тріща́ти; Що хо́четься — будь-що, усе без винятку.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 133.