ХОРТ, ХІРТ, хорта́, ч. Тонконогий, з видовженим тулубом і довгою гострою мордою, з прямою шерстю мисливський собака. На узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене (Укр.. казки, 1951, 238); Троянці всі з хортами Збирались їхать за зайцями, Князька свого повеселить (Котл., І, 1952, 180); Заграли сурми. З лісу, скажено гавкаючи, вискочили хорти. За ними солдати несли на палицях десять козуль (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 127); *У порівн. Братчики так, як хорти на поклик вівчаря, той звідти, той звідси, поспішали на раду (П. Куліш, Вибр., 1969, 180); Від душі нареготались дівчата, коли прикажчик хортом кинувся виконувати Ганнину волю (Гончар, Таврія, 1952, 365); Схуд Григорій, мов той хорт (Козл., Сонце.., 1957, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 131.