ХОРО́МИНА, и, ж., рідко. Великий будинок. Сонце ще не піднялось високо; так не то що церкви й хоромини, да й зелені сади, і все, що загледіло око в Києві, усе горіло, мов парча золототканая (П. Куліш, Вибр., 1969, 68); // Приміщення, помешкання. У судовій хоромині прохолода. Филип ввійшов і сів на високий, суворий, без прикрас стілець (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 354); У безвість лихо проліта — і в лагідній хоромині ми чуєм про старі літа у співанці чи спомині (Уп., Вірші.., 1957, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 128.