ХОРО́МИ, о́мів і о́м, мн.

1. Великий розкішний будинок. Всередині хоро́м царя Мердаса Був гарний сад, що душу звеселяв (Крим., Вибр., 1965, 155); На високому горбу, на тому самому місці, де стояли в давнину хороми панів Базилевських, біліють обсаджені тополями будівлі комуни «Червоні квіти» (Гончар, II, 1959, 263); *У порівн. На хуторі зараз же на перше літо двинув [Максим] будинок, мов панські хороми (Мирний, II, 1954, 136); // Велике, просторе приміщення. Питав Рябко Зюзька: — В хоромах ти живеш, Чого ж на ретязі я, бідний, пропадаю? — Зюзько сказав: — Ти все хазяйство стережеш, Я — Паню забавляю (Бор., Тв.. 1957, 146); Вутанька була зачарована красою цих світлих, високих, залитих потоками сонця хоромів. Білосніжні колони одна за одною зводяться вгору, підпирають аж десь там, як небо, зірками розмальовану стелю (Гончар, II, 1959, 176); // ірон. Про будинок, житло взагалі. — Ну-ну, покажіть, які тут у вас хороми,— говорила Ольга Іванівна, обходячи кімнати (Ткач. Плем’я.., 1961, 171).

2. діал. Сіни. Микола заглянув до хором і в хату, та, не побачивши там матері, взяв відти порожні коновки.. і пішов по воду (Коб., III, 1956, 474); Центральним розподільним приміщенням є сіни, які тут [на Гуцульщині] звуть хоромами (Нар. тв. та етн., 3, 1965, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 128.