ХО́ПТА, и, ж., діал. Бур’ян. Дівчина встала рано, рано: — Піду я в поле, мамо, мамо!..Годі сидіти дома тута: Глушить пшеницю хопта люта (Фр., X, 1954, 74); Земля стогне, пісна, безсила, подерта на латочки. І замість покорму дає свою кров. Не хліб, а кукіль родить, будяки, хопту. Годуйся!.. (Коцюб., II, 1955, 36); Б’є сапка приплесканий темний корж землі, дзвенить на грудді, огортається сухим сірим димом, підтинає хопту (Стельмах, II, 1962, 407).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 124.