ХОМ’Я́К, а́, ч.

1. Польовий гризун з товстим, неповоротким тілом і добре розвиненими защічними мішками, шкідник польових і городніх культур. У полі тихому жив у норі Хом’як; На самоті скучав він, неборак! (Гл., Вибр., 1951, 129); Польові миші, ховрахи і хом’яки тягли зерно одними їм відомими стежками і ходами під землею, де влаштовували цілі комори запасів на зиму (Ів., Ліс. казки, 1954, 134); Крім бабаків, на території [Стрілецького] заповідника живе безліч плямистих ховрахів, звичайних хом’яків, зайців-русаків (По заповідних місцях.., 1960, 42).

2. перен., розм. Неповоротка, незграбна, нерозторопна людина.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 124.