ХОЛУ́Й, я́, ч.

1. заст., зневажл. Лакей, слуга. — Я зроблю з вас свого слугу, свою покоївку, і ви будете ретельно виконувати функції холуя (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 92).

2. перен., розм. Той, хто запопадливо прислужується кому-небудь, плазує перед кимсь. Ті ж, хто.. добровільно продає свої здібності реакції,— тих по заслузі звемо панськими прихвоснями й холуями (Еллан, II, 1958, 166); — Ти став німецьким холуєм. На брата з гвинтівкою пішов, мерзотнику́ Нема тобі пощади! (Шер., В партиз. загонах, 1947, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 123.