ХОЛОСТЯ́К, а́, ч. Неодружений чоловік; парубок. [Убийбатько:] Ви холостяќ [Ярчук:] Поки що. [Убийбатько:] Ну, і я поки що (Мик., I, 1957, 370); За Семена вона була спокійна. Більше того, він навіть трохи турбував її — чого доброго, на все життя холостяком залишиться (Собко, Біле полум’я, 1958, 80).

Ві́чний холостя́к — чоловік-одинак з утраченою схильністю до створення сім’ї. Вона дуже поважала цього високого, балакучого і трохи кумедного «вічного» холостяка, дядю Кирила (Кравч., Бувальщина, 1961, 111); У статистиці населення за вічних холостяків і дівчат беруть кількість їх у досить похилому віці (60-65 років), коли схильність людей до створення сім’ї.. загасає (Вибр. праці М. В. Птухи, 1971, 153); Стари́й холостя́к — неодружений немолодий чоловік. Мій попутчик, старий холостяк-учитель, спинився коло верби, скинув з голови солом’яного бриля й став витирати хусткою піт на лисині (Вас., І, 1959, 140); [Синявський:] Доброго ранку, Миколо Федоровичу. [Ватутін:] Здоров, старий холостяк. Давно не бачились (Дмит., Драм. тв., 1958, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 123.